Наша траєкторія стала незрячою…йдемо з нізвідки в нікуди…Натомість для нас створили персональну українську орбіту. Чому орбіту? Бо наша бравурна хода схожа хіба що на отой безглуздо-стандартний рух матеріальних точок, рух у полі сил, рух під дією сил…Відмінність все ж таки є: сили української галактики слабкі, псевдосили псевдомужів, псевдоказка псевдовлади. Українській Ліліпутії потрібен Гулівер, ні,  не шоколадний батончик, а той велет, який, будучи скутим ланцюгами тубільців,  просив у імператора волі…Воля, внутрішня воля, націоволя…Саме її нам не вистачає, саме на неї ми повісили табличку «SALE» - «РОЗПРОДАЖ». Нікомуненалежність…Її теж немає. Костянтин Москалець писав про людину на крижині, сьогодні на крижині ціла нація, навіть не сьогодні, вона опинилась там ще позавчора, от тільки та крижина стає все меншою і меншою.  Якщо вона розтане, ми зіллємось із водою, потрібно буде вчасно випаруватись, аби не стати смердючим болотом. У цьому щось є … з твердого у рідкий, а потім у газоподібний стан…Судячи з того, наскільки часто повз вухо пролітає слово «газ», ми, напевно, вже випарувались… Але ж ні, газу в нас немає, тобто ми ще маємо бути твердими. Не схоже… Значить все ж таки вода, яка ніколи не скаже про себе «Я», а тим більше не скаже «Ми». Вона ж просто вода…

…Нам прищеплюють ДНК чужих етносів, нас вакцинують від штаму правдивості, ми мешкаємо у просторому шапіто із династіями клоунів, поколіннями ілюзіоністів і акробатів. Нам конче потрібен дощ із кави, міцної…міцної кави, аби не заснути, аби не стати рабами  Гіпноса чи Морфея. Нам конче потрібна ідея, та, яку ж ми самі і розіп’яли, зреклись її подібно, як зреклись Дажбога. Нам потрібен новий арт-простір, без зайвого шумоспаму і парадоксів. Тільки-но пригадайте, на 54-й Венеційській бієнале Україна представила фрагмент християнського «Гентського вівтаря» - зображення раю на землі, проте арт-пікселями цієї роботи були писанки – споконвічно язичницький символ, а на тих писанках чи не вся нація малювала власні гріхи…Чим не креативно спотворена траєкторія хаотичного руху? І християни, і язичники, і стоїмо у черзі в пекло… Застрягли між святістю й гріхом, зате творчі: вигадали оксюморон у кубі. Я вірю, вигадаєм ще щось, бо реквієм писалось не для нас… Ctrl+Alt+Del – перезавантаження ... черговий рух вперед…чергова українська теорема…

Анна Ліченко